Методична скарбничка

Інформація для роздумів

Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною,

як скрипка для музиканта, як пензель для художника,

ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою і спустошеною.

В.Сухомлинський

Особливості дитячого читання:

- 50% інтелектуального розвитку людини припадає на період до 4-х років;

- читання в дитинстві є основою для становлення особистості;

- діти повинні читати. Книжка, не прочитана в дитинстві, залишається непрочитаною назавжди;

- тільки в дитячому віці відбувається повноцінне становлення читача;

- обмеження читання в дитинстві - це відсутність потреби в книжці в дорослому житті.

Читання в дитинстві формує:

- якості розвиненої особи;

- уяву про навколишній світ;

- вміння шукати і використовувати інформацію;

- здатність ефективно спілкуватися;

- спроможність адаптуватися у мінливому світі.

Читачі від «не читачів» відрізняються тим, що:

- мають активну творчу уяву;

- краще, точніше формулюють думку;

- вільно її висловлюють як усно, так і письмово;

- легко вступають в контакт з іншими людьми;

- приємні у спілкуванні.

Як читати науково-популярну книгу

Читаючи  науково-популярну  книгу,   корисно    скласти    план, конспект,    виписати найбільш важливі цитати.

1.  План - стислий виклад змісту книги за розділами - складається у вигляді заголовків або запитальника. Корисно - додати до цього хронологічні дані, імена, цифри, назви міст, пояснення незрозумілих слів, тобто те, що слід запам'ятати.

2.  Конспект - письмовий переказ своїми словами змісту прочитаної книги або розділу. Конспектувати матеріал потрібно частинами (розділами) книги; необхідно уважно прочита­ти текст, виділити основну думку автора, запи­сати її своїми словами, навести факти, які підтверджують або розкривають цю думку.

3.  Цитата - уривок із тексту книги, який наводиться дослівно, без змін. Для цитування відбираються ті місця, які найбільш яскраво і повно виражають головні думки автора. Цита­та виписується дбайливо, без пропусків або заміни слів, з дотриманням розділових знаків. Кожна цитата береться в лапки. Далі в лапках вказується, звідки цитату взято.

 4.  Читаючи науково-популярну книгу, не­обхідно звертатись за довідками до різних посібників: пояснення незрозумілих слів слід шукати в словнику; матеріал, що доповнює книгу, потрібно вибирати за бібліографічними покажчиками.

Як писати реферат

Реферат – (від лат. – доповідаю)

1.    Визначити тему. 

2.    Підібрати літературу: (монографії, наукові статті, документи, довідники, інші матеріали). 

3.    Ґрунтовно вивчити літературу. Опрацьовуючи літературні джерела, необхідно робити виписки, анотації, конспекти основних положень і підходів автора. 

4.    Скласти план реферату.

5.    Систематизувати опрацьований матеріал.

6.    Остаточно продумати та уточнити план реферату.

7.    Визначити необхідну додаткову інформацію і знайти її в літературі.

8.    Скласти список використаної літератури.

9.    Оформити реферат згідно вимог.

Як складати тези

Тези – це коротко сформульовані основні думки, положення про читаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку відповідь на нього. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту.  

. Познайомтеся зі змістом матеріалу.

. Після попереднього ознайомлення прочитайте текст вдруге.

. Під час повторного читання розбивайте текст на змістовні частини, роблячи відповідні помітки олівцем; звертайте увагу на шрифтові виділення, це допоможе вам у роботі.

. Осмислюючи кожний уривок, виділіть подумки в ньому найсуттєвіші положення. Рекомендуємо підкреслювати або виписувати головні думки даної частини тексту: це застереже від хибного висновку про сутність основної тези.

. Сформулюйте власними словами або випишіть цитатою основні тези визначених частин. Виділяйте пропуском одну тезу від іншої – це полегшує подальшу роботу з ними.

. Складаючи складні тези, виписуйте побіжні думки (прості тези) так, щоб вони роз’яснювали, аргументували основні.

. Інколи низку положень необхідно об’єднати не в порядку реальної послідовності у тексті, а в їхньому логічному зв’язку. Біля таких композиційно зміщених тез варто зазначити сторінки джерела (навіть абзаци, а якщо потрібно, й окремі рядки), де вони викладені.

На відміну від тез, що містять тільки основні положення, і виписок, що відображають матеріал у будь-яких співвідношеннях головного і другорядного, конспекти при обов'язковій стислості містять крім основних положень і висновків факти і докази, приклади й ілюстрації.

На сторінках конспекту може бути відбите ставлення людини, що конспектує, до того матеріалу, над яким вона працює. Але треба так структурувати текст, щоб згодом, при використанні свого запису, легко можна було розібратися, де авторське, а де особисте розуміння питання.

Не слід забувати, що іноді, навіть, цінне доповнення, внесене в текст запису, при невдумливому відношенні до нього або при невдалій формі його подачі може привести до непорозуміння.

Перш ніж почати конспектувати, необхідно усвідомити особливості і відмінності різних видів конспектів. Конспекти можна умовно розділити на кілька видів.

Види конспектів

План-конспект – це стислий, складений за допомогою попередньо зробленого плану твору, переказ прочитаного чи почутого; план твору розробляється спеціально для написання конспекту. Може використовуватися і план, складений раніше як самостійний запис. Кожному питанню плану в такому записі відповідає певна частина конспекту. Однак, якщо пункт плану не вимагає доповнень і роз'яснень, він не супроводжується текстом. Це одна з особливостей стрункого, ясного і короткого плану-конспекту.

Будучи за суттю стиснутим переказом прочитаного з урахуванням цілі конспектування, цей конспект – один з найбільш цінних, тому що допомагає краще засвоїти матеріал ще в процесі його вивчення. Зміст прочитаного закріплюється в пам'яті вже при створенні конспекту. Він учить послідовно і чітко викладати свої думки, працювати над книгою, узагальнюючи її зміст у формулюваннях плану.

За наявності навички складання конспекту не вимагає багато часу. Завдяки своїм перевагам – стислості, простоті і ясності формулювань – він стає незамінним посібником, якщо необхідно швидко підготувати доповідь, виступ.

Однак через тривалий час з моменту написання конспекту працювати з ним важко, тому що не завжди легко відновити в пам'яті зміст джерела.

Як варіант плану-конспекту складається схематичний план-конспект – це узагальнення матеріалу у вигляді схем, графіків, таблиць, що дають змогу розкрити сутність предмету дослідження, відкинувши другорядні деталі.

Етапи роботи:

складіть план прочитаного тексту;

передайте суть кожного пункту плану коротко і доказово – у вигляді тексту або схеми;

запишіть план (схему) з поясненнями.

Питально-відповідний конспект. Це один з найпростіших видів плану-конспекту. На пункти плану, виражені в питальній формі, даються точні відповіді.

Етапи роботи:

складіть план прочитаного тексту;

сформулюйте кожен пункт плану у вигляді питання;

запишіть відповіді на поставлені питання.

Тезовий конспект. Є стиснутим, у формі коротких тез, переказом прочитаного або почутого. Такий конспект швидко складається і запам'ятовується; учить вибирати головне, чітко і логічно викладати думки, дає можливість засвоїти матеріал ще в процесі його вивчення. Він є гарною підмогою, якщо потрібно оперативно підготувати доповідь, виступ. Проте працювати з тезовим конспектом через певний час важко, тому що зміст матеріалу погано відновлюється в пам'яті.

Етапи роботи:

1)складіть план прочитаного тексту;

2) сформулюйте коротко і доказово кожен пункт плану у вигляді тези, виберіть розумну й ефективну форму запису;

3) запишіть тезу.

Цитатний (текстуальний) конспект. Це конспект, створений з уривків оригіналу – цитат. При цьому цитати повинні бути зв'язані одна з одною ланцюгом логічних переходів.

Цитатний конспект – прекрасне джерело дослівних висловлень автора і фактів, що наводяться також ним. Він допоможе визначити хибність положень автора або виявити суперечні моменти, що значно сутужніше знайти за переказом – вільним конспектом. В останньому випадку все одно треба було б знову звернутися до оригіналу для виправлень і уточнень. Звідси випливає висновок про доцільність застосування текстуальних конспектів при вивченні матеріалів для порівняльного аналізу положень різних авторів.

Істотний недолік текстуального конспекту в тому, що він не активізує увагу і пам'ять (якщо, звичайно, він заздалегідь не був покликаний стать посібником для порівняння різних точок зору). Іноді захопленість виписками цитат може призвести до того, що суть аналізованого тексту виявиться розмитою. Часто цитатний конспект слугує лише ілюстрацією до досліджуваної теми.

Етапи роботи:

прочитайте текст, відзначте в ньому основний зміст, головні думки, виділіть ті цитати, що ввійдуть до конспекту;

користуючись правилами скорочення цитат, випишіть їх у зошит;

прочитайте написаний текст, звірте його з оригіналом;

зробіть загальний висновок.

Швидкісний конспект. Такий конспект вимагає застосування певних прийомів швидкісного конспектування: ранжування, рубрикації, скорочень, гіперабревіатур тощо. Розглянемо окремі прийоми докладніше.

Ранжування. Багатьом відомі прийоми ранжування просторового запису:

а) виділення абзаців;

б) спеціальна система відступів, більш відома як «драбинка»: відступи різної величини від початку рядка і їхня автономна нумерація в такій послідовності:

·        римські цифри І, II, III....;

·        арабські цифри 1,2,3 ...;

·        заголовні букви латинського алфавіту А, В, С, Д ...;

·        прописні букви кирилиці: а, б, в, г...;

·        в) виділення формул окремим рядком і т.д.

Рубрикація (виділення кольором). Як це не дивно, але писати конспект з використанням декількох кольорів не тільки не повільніше, але іноді навіть швидше і легше, ніж писати одним кольором. Давні переписувачі книг зрозуміли це, напевно, першими. Саме вони у своїх рукописних книгах новий розділ починали з красного (красивого) рядка. Крім того, перша буква ними найчастіше художньо вимальовувалася кольоровим чорнилом. Особливо красиво це виглядало на тлі незначного відступу від краю рядка. Вже в більш пізні часи цей прийом і одержав назву – рубрикація.

Різнокольорово оформлені рубрики у виділених інформаційних масивах не тільки привертають увагу автора конспекту, але й акцентують його увагу на відповідній тільки цьому кольору специфічній інформації. Цілком закономірно буде ввести при конспектуванні не тільки червоний, але і зелений, синій і жовтогарячий кольори. Наприклад, формулювання теорем можна виділяти червоним кольором, визначення – зеленим, а коментарі і приклади – синім і т.д. Рубрикуючи таким способом свій конспект, студент пропустить інформацію через свій значеннєвий фільтр ще до того, як застосує для запису відповідний колір. Тим самим він установить для себе рівень змістовної значимості інформації, що передбачається для фіксації у конспекті. Таким чином, відбувається автоматичне встановлення взаємозв'язку між різними за значеннєвою значимістю відрізками конспекту.

У наступному, читаючи конспект тільки по виділених червоних або зелених фрагментах тексту, студент одержує тематично вибіркову інформацію. Таке читання не розпорошує, але акцентує його увагу на необхідній інформації. Це дозволяє легше побачити взаємозв'язок і відтворити її (навіть асоціативно) між різними – по значеннєвій значимості і тематичній спрямованості – відрізками тексту. У друкованих виданнях для подібних цілей використовують зміну шрифту: жирність, курсив, іншу гарнітуру або кегль. Ці графічні розходження дозволяють акцентувати авторам значеннєву значимість відрізків тексту, а також систематизувати їхню тематичну спрямованість.

Скорочення. Більшість першокурсників вважають, що секрет удалого конспектування – у скороченні обсягу інформації. І починають писати, наприклад, замість «робити» - «р-ти», замість «природний» - «пр-ий» і т.д. Конспект, що складається з таких скорочень, не так просто прочитати потім. Замість того, щоб готуватися до екзамену з конспекту, студент витрачає час на його розшифровку.

Доцільніше скорочувати, залишаючи корінь слова, а слова, що складаються з 5-7 букв, узагалі не скорочувати. Іноді час, витрачений на обмірковування, як скоротити слово, перевищує час його повного написання. Можна скорочувати будь-які назви чи імена, що часто зустрічаються: «д-сть» замість «діяльність», «АСМ» замість «Антон Семенович Макаренко».

Гіперабревіатура. Замість цілого слова використовується початкова буква, обведена кружечком. От, наприклад, як може виглядати фраза «Педагогічні знання – основа педагогічної підготовки майбутнього вчителя» із застосуванням гіперабревіатури. Слова «педагогічні», «педагогічної» заміняють буквою П, обведеною у кружечок:

знання – основа підготовки майбутнього вчителя.

Кванторизація. Це різновид гіперабревіатури, за якої використовується перевертання початкової букви слова:

знання — основа підготовки майбутнього вчителя.

Піктографія. Цей прийом передбачає використання малюнків, ліній. От так, наприклад, можуть виглядати скорочення закінчень, що часто зустрічаються — у словах «значення», «речення», «рішення» і інших подібних: знач ~ реч ~ ріш ~

Ієрогліфіка. В основі цього прийому — використання значків, символів. Вважається, що легше конспектувати технічний текст, тому що в точних науках існує безліч загальноприйнятих символів і знаків. Але символи і знаки точних наук можна використовувати для конспекту на будь-яку тему. От деякі позначення: (не належить), (належить), (сума), (паралельно), зростає), (убуває), (приблизно), (не більше), (не менше), (приблизно дорівнює), (нескінченність). Також можна додати закінчення до значка звичайним текстом.

Переробка фрази. Це найефективніший, але важко освоюваний прийом. Він включає: просторовий запис (використання довжини і ширини аркуша паперу); приведення фрази до еквівалентного вигляду; використання контексту і макроконтексту.

У пропонованому нижче фрагменті взяті в рамочку слова, які можна просто опустити, двома рисками підкреслені слова, що легко відновлюються з контексту, однією рискою – слова, що часто зустрічаються і потребують заміни спеціальними позначеннями-скороченнями (якщо для них немає загальноприйнятих скорочень), а пунктиром – словосполучення, які можна сформулювати більш коротко.

Учитель повинен володіти прийомами економії часу, пошуку і класифікації інформації, ведення раціональних записів, конспектування літератури. Важливе значення в організації його діяльності має забезпечення ритмічності роботи протягом усього періоду навчання, окремого навчального року, тижня і навчального дня чергування розумових і фізичних навантажень, підвищення швидкості письма за рахунок використання скорочень і правильного оформлення записів для зручного орієнтування в них, уміння виокремлювати в матеріалі головне, представляти інформацію як у стислому, лаконічному, так і врозгорнутому вигляді, з поясненнями і прикладами, коментарями.

Після застосування уже відомих нам прийомів швидкісного конспектування вийде:

(Уч) п. волод~:

прийомами пошуку інф-ції,

конспектув ~ ,

ритмічності (чергув ~ розумов. і фізичн. навантажень)

виокрем~ головне + поясн~ і приклади.

У підсумку одержуємо короткий, але інформаційно повний конспект (зрозуміло, це не єдиний можливий варіант). З нього вилучено те, що не несе значеннєвого навантаження, а також те, що легко відновлюється з контексту. Використано гіперабревіатуру для термінів «учитель», «робота» і стенографічні закінчення. Крім того, для полегшення сприйняття пункти ранжовано і рубриковано.

Якщо використовуються прийоми, описані вище, доцільно завести словник скорочень на останньому аркуші конспекту, щоб через деякий час не роздумувати над змістом позначок.

Етапи роботи:

прочитайте текст, відзначте в ньому основний зміст, головні думки;

запишіть головні думки з застосуванням прийомів швидкісного конспектування.

Вільний (художній) конспект. Цей вид конспекту є сполученням виписок, цитат, тез. Вільний конспект вимагає вміння самостійно чітко і коротко формулювати основні положення, для чого необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів. Саме складання цього виду конспекту прекрасно розвиває зазначені вище якості. Над вільним конспектом доводиться багато працювати – його не так-то й легко скласти. Але витрачені серйозні зусилля принесуть безсумнівну користь, тому що такий конспект найвищою мірою сприяє засвоєнню матеріалу, визначає активне використання всіх типів записів: планів, тез, виписок.

Етапи роботи:

працюючи з джерелами, вивчіть їх і глибоко осмисліть;

зробіть необхідні виписки основних думок, цитат, складіть тези;

використовуючи підготовлений матеріал, сформулюйте основні положення по темі.

Тематичний конспект. Це конспект відповіді на поставлене питання або конспект навчального матеріалу теми. Складання тематичного конспекту вчить працювати над темою, всебічно обмірковуючи її, аналізуючи різні точки зору на те саме питання.

Створюючи тематичний конспект, часом доводиться залучати особистий досвід, спостереження, шукати в пам'яті, згадуючи подію, факт, думку, теорію та ін., у якій зустрілося колись те або інше потрібне в цей момент положення. Так автор конспекту поступово привчає себе мобілізувати свої знання. Велику користь можна отримати від робочого каталогу, картотеки, нарешті, раніше складених конспектів, інших записів.

Можна використовувати так званий оглядовий тематичний конспект. У цьому випадку складається тематичний огляд на певну тему з використанням одного або, частіше, декількох джерел.

До оглядового тематичного конспекту можна віднести і хронологічний конспект, у якому запис підпорядковується побудові в порядку послідовності подій.

Етапи роботи:

вивчіть кілька джерел і зробіть з них вибірку матеріалу з певної теми або хронології;

думкою оформіть прочитаний матеріал у формі плану;

користуючись цим планом, коротко, своїми словами викладіть усвідомлений матеріал;

складіть перелік основних думок, що виголошуються в тексті, у формі простого плану.

Існують і загальні вимоги до всіх видів конспектів: системність і логічність викладу матеріалу; стислість; переконливість і доказовість.

Основні правила складання плану

1.     План складається в довільній формі питальними чи розповідними реченнями або у змішаному вигляді.

2.     Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.

3.     Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.

4.     Сформулюйте пункти плану.

5.     Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

За формою членування і записування плани можуть бути більш або менш розгорнуті і розподіляються на прості і складні.Складний план, на відміну від простого, має ще і підпункти, що деталізують або роз'ясняють зміст частин, основних пунктів. План може бути записаний у вигляді схеми, що відбиває взаємозв'язок положень тексту. Це план-схема.

План є незалежною, самостійною формою запису завдяки низці переваг:

·         стислість запису, що дозволяє порівняно легко переробляти його, удосконалюючи як за суттю, так і за формою;

·         наочність і видимість, що виявляються в можливості послідовно викласти матеріал;

·         включеність елементів, що свідчать про узагальнення змісту твору, що дозволить надалі розвинути ці положення в тезах, конспектах, рефератах.

Як користуватися енциклопедіями та енциклопедичними словиками

Дані видання створенні для задоволення потреби в загальнодоступних довідково-енциклопедичних виданнях з усіх предметів шкільної програми.

Принцип розташування статей у словнику – алфавітний

У словниках є посилання на різні статті, в яких учень може знайти додаткову інформацію.

Види та способи читання

Існують два види читання: вголос ( або голосне) і мовчазне (або читання про себе).

Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впродовж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням.

Така послідовність застосування видів читання продиктована психічними особливостями дітей у засвоєнні написаного. На початковому етапі читання написане слово стає зрозумілим, коли воно вимовлене. Графічний код, тобто написане, розшифровується звуковим його відтворенням. Звучання ж слова уже відоме дитині і зрозуміле. Тому весь букварний період присвячується в основному голосному читанню. Воно домінує і на початковій стадії роботи над «Читанкою». У букварний період застосовується ще й читання пошепки.

Ця ж послідовність запровадження видів читання задовольняє також і методичну вимогу навчання. Перші кроки в оволодінні технікою читання потребують пильної уваги і допомоги учителя. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати «зворотний зв'язок»: ступінь володіння технікою читання легко контролюється вчителем. Крім цього, читання вголос активізує роботу всього класу, воно допо магає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. У процесі читання вголос діти вчаться виразно відтворювати написане. Усе це враховується в методиці читання при ви значенні його місця у навчанні дітей молодшого шкільного віку.

Кожен із перелічених видів читання має практичну вагу в підготовці активного читача. Голосне читання, що відповідає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. До цього прагне вчитель. Здійснюється воно застосуванням різноманітних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, в особах. Кожна з цих форм задовольняє певну методичну мету.

Індивідуальне читання дозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати його успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайом­лення з текстом.

Зорове читання допомагає вчителеві вирівняти уміння і навички читання всіх учнів чи «підтягти» окремих з них до рівня інших. Можна практикувати також читання всіма учнями впівголоса.

«Ланцюжкове» читання — це й ефективна форма активізації учнівської діяльності в класі, це й засіб контролю за вже вивченим, це й практичний прийом удосконалення навичок виразного читання. Такі функції воно виконує зав дяки принципу його організації: текст читають учні по одному реченню, передаючи «естафету» читання сусідові.

До вибіркового читання вдаються переважно при аналізі твору: коли необхідно знайти найбільш важливі місця для розуміння ідеї твору, процитувати оцінку, яку дає автор вчинкам персонажів, нагадати присутнім опис природи, подій тощо. Іноді вибірковим називають таке читання, коли класовод обирає для прочитування тексту тих учнів, певні уміння яких він хоче проконтролювати.

Читання в особах, відоме ще з букварного періоду,— один з результативних способів навчання виразному читанню. Його застосування можливе як при читанні окремих оповідань, так і при вивченні байок і казок. Читання в особах доцільно поєднувати з інсценуванням.

Незаперечний вплив усіх цих форм голосного читання і на культуру мовлення учнів: читаючи вголос, діти виробляють орфоепічні норми, замислюються над правильним виразом думки. Усе це змушує не відмовлятися від голосного читання протягом усього часу навчання дітей молодшого шкільного віку. Його слід широко практикувати також і в умовах роботи з дітьми в малокомплектній школі.

Показом практичного значення мовчазного читання служить його широке застосування у повсякденному житті. Без нього не можна уявити самостійного читання газет, книжок, документів. Воно є основним видом читання в життєвій практиці людей. Переваги його у порівнянні з голос ним читанням — в економії часу, адже темп читання про читання мовчки продуктивніше за голосне читання. Тому в методиці читання йому відводиться належне місце. Але провідним видом залишається все ж голосне читання і в 3, і в 4 класах.

Відомі різні прийоми навчання названим двом видам читання.

При навчанні дітей голосному читанню велику роль відіграє зразкове виразне читання вчителя. На різних етапах навчання він демонструє вимову слів, прочитування речень, абзаців і цілих текстів. При опрацюванні ж творів художньої літератури приклад виразного читання (чи декламації) повинен справляти особливе враження. Звідси вимога — кожному майбутньому вчителеві досконало воло діти технікою виразного читання, глибоко усвідомити його критерії і застосовувати їх на практиці.

Хоч до мовчазного читання учні готуються в час роботи над букварем, на уроках читання можна відвести певний час для вироблення сталих навичок мовчазного читання, якщо в цьому є потреба. Подальша робота над виробленням навичок мовчазного читання здійснюється поетапно. Перший етап — мовчазне читання уже прочитаних вголос творів, поглиблене осмислення прочитаного: відповіді на за питання, добір речень для ілюстрацій до характеристики персонажів, визначення головної думки твору та ін. За ним іде етап читання про себе без попереднього голосного читання, але після підготовчої роботи. По закінченні мовчазного читання рекомендується прочитати текст вголос і під дати його більш детальному розбору. Пропонуючи мовчазне читання, слід визначати час для опрацювання матеріалу. Це активізує роботу учнів і привчає їх до швидкого читання.

Коли учні набудуть навичок мовчазного прочитування і розуміння тексту, читання про себе можна вводити для ознайомлення з текстом твору. Це значить, що після підготовчої роботи до сприймання змісту твору — розповіді про історичні умови, у яких відбуваються події, тощо — вчитель пропонує прочитати про себе твір, після чого одразу ж переходить до його аналізу. Це, однак, не означає, що, навчившись мовчазному читанню, учні повністю переходять до цього виду ознайомлення з новим твором. Читання вголос і в 3, і в 4 класах як вид роботи не виключається. Обидва види читання застосовуються паралельно. Порядок їх застосування залежить від теми твору, жанру, завдань, які розв'язує вчитель на конкретному уроці. Емоційно насичені твори доцільно прочитувати вголос. Мабуть, є рація читати вголос твори, побудовані на діалогах,

Однак який би вид читання класовод не застосовував, він повинен прагнути до того, щоб читання було осмисленим. Щоб упевнитись у тому, що учні усвідомлюють голосно чи мовчазно прочитаний твір, необхідний контроль. При голосному читанні перевірка розуміння прочитаного здійснюється і в процесі, і по його завершенні. Мовчазне ж читання контролюється усним опитуванням лише після того, як учні ознайомляться з текстом твору. Перевіряючи ступінь розуміння змісту прочитаного, слід ураховувати, проводилась попередня підготовка чи ні, одержували учні завдання перед мовчазним прочитуванням тексту чи ніяких завдань учитель не давав. Методика, наприклад, рекомендує перед мовчазним читанням давати учням різного типу зав дання; готувати себе до переказу, бути готовим до вибіркового голосного читання, підготуватись до відповідей на за питання; після ознайомлення поділити оповідання на частини, дати заголовок кожній з них; дібрати малюнки до прочитаного чи пояснити заголовок твору.

Різні завдання потребують і різних форм контролю про читаного. Певна річ, що характер завдань і контрольних моментів, застосовуваних після мовчазного читання, залежить від ступеня оволодіння учнями технікою читання, уміння сприймати і засвоювати зміст читаного, культури мовлення дітей. Це враховує вчитель у визначенні мети кожного уроку, досягнення якої повинно сприяти поступовому оволодінню вимогами, які ставить програма з читання.

 Способи читання Ефективність процесу роботи з книгою залежить не тільки від швидкості, а й від способу читання. Найпопулярнішими способами читання (за І.Радченко є такі:

Попереднє читання. У процесі такого читання фіксуються всі не знайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було з'ясувати їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання (читання підряд) означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання використовується з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є по треба грунтовно осмислити його.

Аналітичне читання, або читання з опрацюванням матеріалу критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і под.

Партитурне читання, або, як його ще називають, динамічне читання, означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому при великій швидкості читання (за 1,5-2 год. прочитується до 200-300 сторінок).

Змішане читання - застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Яким би способом читання студент не користувався, він повинен виробити для себе систему читання. Для цього вчені (В.Атаманюк і Р.Гуревич) пропонують такий алгоритм:

прочитати текст повністю;

відповісти на запитання: «І що хотів сказати автор?»;

з'ясувати, чи збігається відповідь з назвою теми тек сту; якщо так, то можна приступати до детального вивчення матеріалу;

прочитати абзац навчального тексту;

відповісти на запитання: «Про що йдеться у цьому абзаці?»;

записати перший пункт плану: коротко, своїми словами, у вигляді називного речення чи запитання;

прочитати новий абзац і виконати ті ж самі дії;

прочитавши весь текст, відповісти на запитання: «Що є головним у ньому?». З'ясувати, чи збігається теперішня відповідь з попередньою. Якщо так, то читач уміє виділяти головне в тексті при ознайомленні з ним. Якщо ж між першою і другою відповідями існує розбіжність, то слід встановити, чому. Внаслідок такого аналізу легко ви ділити головне в тексті; 

переглянути ще раз пункти плану і відкинути ті, що не мають зв'язку з головним;

ще раз прочитати текст і на певний пункт плану за писати коротку відповідь;

прочитати свій план (тези) опрацьованого матеріалу;

виділити з тексту аргументи, за допомогою яких ав тор доводить головне (тезу);

подати у вигляді схеми, алгоритму шлях доведення тези, що допоможе усвідомити логічну структуру навчального матеріалу;

обміркувати, чи можна викласти матеріал самому собі, спершу користуючись планом (тезами), а відтак по пам'яті; переказати його товаришеві, вислухати його зауваження.

Після такого самоконтролю можна стверджувати, що матеріал засвоєно. Економія часу і енергії читача досягається не лише швидкістю читання і запису, а й умінням правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.). 

Анотація - невеликий (10-20 рядків) опис змісту книжки або статті, що інколи включає їх коротку оцінку. Анотація слугує, в основному, для орієнтування у пошуках потрібного матеріалу. 

Рецензія - це коротка оцінка виучуваного матеріалу. У ній дається виклад суті проаналізованого матеріалу (статті, книги, доповіді, лекції), аналізуються його зміст і форма, відзначаються достоїнства і недоліки, робиться узагальнення. Оціночні судження в рецензії повинні бути переконливо аргументовані.